Савва Швець

Van Rodovid NL

Notities

Козацька павіть Шевченків простежується вже з другої половини ХVIII століття, тобто звідтоді, коли ще існувала Запорозька Січ. Як зазначив ієрей Іоанн Отоцький, пресвітер Свято-Іллінської парафіяльної церкви в Корсуні (цю виписку мені передав архівіст Микола Візер), він "погребох" 2 червня 1754 року "раба Божія Павла Шевченка, з Дороги Січевой возвращающегося, жителя Кириловського, староства Каневського". У небіжчика, як було занотовано в церковній книзі, залишилася в Кирилівці дружина Марія. Можна гадати, що в одній з гілок козацького роду Шевченків, осиротівши, виховувався Тарас.

Про волелюбність Шевченків згадує козак із Глухова, небіж поета Григорій Лаврентійович Шевченко. Так, у розмові з кореспондентом "Биржевых ведомостей" 3 вересня 1904 року він розповів про зустріч із далеким родичем. "Мене дуже здивувало, – сказав Григорій із гіркотою в голосі, – та й досі не знаю, як сталося, що його батько потрапив у кріпаки. Весь наш рід козацького стану, й дід Тараса Григоровича – рідний брат мого прадіда, був козаком".

Уже після Гайдамаччини Іван Андрійович Шевченко, який, за власним зізнанням, ще "півпарубком" був серед "коліїв", розповідав своєму внукові про Коліївщину на правому березі Дніпра. Відтоді, мабуть, Шевченків, які не встигли втекти, власники сіл записали кріпацькими душами князя Потьомкіна – Григорія Нечеса, а потім уже і його наступників – панів Енгельгардтів.

Більш як через десятиліття по смерті козака Павла, 20 липня 1767 року, кирилівські парафіяни надіслали "доношение" до переяславського єпископа Гервасія, з яким спілкувався і Григорій Сковорода. Селяни скаржилися владиці, що "з розорением панов наших поляков и их униатов" вони цілком позбавлені православної опіки. Їхній священик Данило Пахомієвич – людина в літах і править службу від часу спорудження кирилівського храму в 1722 році, тож і просять превелебність на їхню парафію Данилового сина Іллю, який перебував вікарієм у Деркачах на Золотоніщині. Це все дуже важливо: і відкриття в Кирилівці церкви святого Іоанна Богослова, й відданість селян православ'ю, і, зрештою, опір місцевого населення покатоличенню. Але в цьому проханні нас цікавлять прізвища кирилівців. Із 80 осіб, що підписалися, – здебільшого самостійні господарі. Серед них і безпосередні родичі Тараса Шевченка: сам Грицько Грушевський (поетова бабуся була з цього роду), дідові дядьки Захар Шевченко, Євстрат Шевченко, Савка Швець. Тут же – Совгарі (пригадуєте Тарасового попа Совгиря?), потім – Ковтуни (сестра Ярина вийшла заміж за нащадка одного з них), Бойченко (материне прізвище!) та інші. Неписьменна громада села поставила не свої підписи, а "хрести". Цей історичний документ подано в першій частині 11-го тому "Архива Юго-Западной России" (Київ, 1864).

• http://www.viche.info/journal/152/

van de grootouders tot en met de kleinkinderen