Володимир Кобринський

Van Rodovid NL

Gebeurtenissen

geboorte van kind: ♀ Марія Кобринська [Кобринські]

Notities

Дідуньо привіз свого сина Володимира до гімназії в Коломиї і примістив його в бурсі. Там жив він в одній кімнаті разом з трохи старшим хлопчиною з Русова, пізнішим великим письменником Василем Стефаником. В Коломиї батько закінчив гімназію, а потім записався на правничий відділ Львівського університету, але студії перервала військова служба при 24 полку піхоти, яку закінчив ступнем поручника. Тимчасом померла бабуня, а незабаром і дідуньо покинув цей світ. Батько лишився без засобів до життя. Довелося покинути думку про закінчення студій. Пригадую, батько кілька разів звертався до мене - "ти закінчиш студії і за мене". Шукаючи матеріяльного забезпечення, батько став на працю урядника австрійських державних залізниць. Обов'язковість, самодисципліна та добре знання німецької мови промостили йому шлях.

В тому часі читав багато і працював над собою. І поплило життя, визначене долею, умовинами, хоч не завжди згідне з бажанням - зразу в Коломиї, потім якийсь час у Коршеві, часи еміграції та різні переходові призначення - але життя було згідне з принципами, засвоєними в батьківськім домі, та подиктованими добром свого народу.

Перші місяці війни принесли перемогу російській армії. Тоді багато наших людей кидали свою землю і виїжджали на Захід, в запілля. Батько опинився у Відні і по короткому часі як кращий урядовець державних залізниць дістав призначення до двору наслідника престолу архикнязя Карла. Завідував його транспортом, і жодний транспорт не міг ані від'їздити ані приїздити до головної кватири архикнязя без відома батька. Коли зближався кінець цісаря Франца Йосифа, наслідник престолу перед від'їздом до Відня, дякував батькові за працю і на прощання передав світлину із спільно проведеного часу та пачку болгарських цигар із питанням: чи маєте які побажання до мене? Батько не приготований на таке питання завагався. Тоді наслідник престолу додав - запевнене місце вТерезіянум для вашого сина (Терезіянум - краще учбове заведення - середня школа, заснована Марією Тересою у Відні для австрійської верхівки. Між світлинами я пізнала дітей архикнязя й людей, які відвідували його; болгарського царя Фердинанда Кобурґа, Мустафу Кемаля Ататюрка, реформатора та першого президента нової турецької держави, Енвер-бея, командувача турецьких військ, що стояли тоді на Поділлі, та німецьких генералів і дипломатів. Події кінця 1917 і першої частини 1918 р. ішли скоро вперед.

Батько знову в Галичині. Брав участь у засіданнях Військового комітету, що підготовляв перебрання влади в Галичині. Зближався перший листопада 1918 р., що почав нову сторінку історії України, а Галицької України зокрема. Незабутні дні! Дні піднесення, надії, зусиль та великих труднощів рівночасно. Від першої хвилини доводилось боронити рідну землю перед сусідами, що зазіхали на наше. А земля - зруйноване побоєвище світової війни, ще не вилікувалась з ран. Багато молодих людей ще не вернулися з війни, а ті, що вернулись не мають досвіду в праці, до якої кликала їх хвилина. Перебрання влади відбулося спокійно. Люди, що на місцях стали у проводі, здобули довір'я населення та запевнили правопорядок і справне діяння державного апарату.

Батько був у Коломиї від першої хвилини. Він з запалом кинувся до праці, організував працю залізниць. І поїхали ешелони молодих людей на підмогу для Львова; їхали транспорти харчів та зброї, а верталися ранені вояки. В тім часі звернувся до батька кол.посол до австрійського парляменту д-р Теофіл Окуневський, відомий політичний і громадський діяч, адвокат з Городенки, виставив його кандидатуру на секретаря шляхів, намовляючи батька перебрати це становище. Батько однак залишився в Коломиї.

Упадок Львова українське громадянство відчувало дуже болюче. Врешті надійшов травень 1919р. Румунські війська заняли Покуття аж до Станиславова. Батько разом з нашою армією перейшов Збруч. Наші зв'язки перервалися. І аж 20-го серпня 1920 р. батько вернувся додому, переживши чотирокутник смерти та поворотний тиф.Якийсь час сидів дома і аж по році вернувся до праці.Його призначили до Данціґу. Місто в той час на 95% було німецьке серед західно-слов'янського племени кашубів, мало свідомого своєї національности. Версальським договором Ґданськ оформлений був як вільне місто з запевненням Польщі певних економічних концесій та передачею їй у заряд залізниць і пошти. У Ґданську батько перебув кілька років у зв'язку із включенням залізниць у польську адміністрацію. На окраїнах міста в Лянґфурі була славна техніка. Батько звернув увагу, що це була б добра нагода для наших молодих людей, які вернулися з війни і хотіли б студіювати, скерувати їх сюди. Йому вдалося пов'язатися з ректоратом техніки і представити справу. Високошкільна влада пішла їм назустріч. Багато з нашої молоді скінчили тоді техніку в Данціґу - Лянґфурі і перші з них, що знали про інтервенцію батька в їх справі зберегли у пам'яті людину, яка промостила їм шлях у професійне життя. По кількох роках батько вернувся до Галичини і продовжував працю як радник залізниць станиславівської дирекції. Згодом він перейшов на емеритуру.

Почався останній етап життя - батько на своїй землі. І наче бажаючи надолужити час переведений на чужині, він кинувся у вир праці. Батько - член Українського національно-демократичного об'єднання, опертого на ідеології державносте й соборносте України, почесний член Головної ради товариства "Сільський господар" у Львові та голова філії "Сільського господаря" в Коломиї, член управи товариства Український народний дім у Коломиї та інших культурних установ. Праця в цих тов-твах творить наче одне ціле, бо хоч ставлять вони різні завдання для своєї діяльности, ідуть до них різними шляхами, послуговуючись при цьому різними засобами, всі вони мають ту саму мету - піднесення матеріяльного й культурного рівня українського народу та закріплення національної свідомости. У тому часі батько з запалом береться збирати культурні надбання сторіч, щоб зберегти їх пере-знищенням та забезпечити для майбутніх поколінь. Це ж спадщина, яку мі одідичили, з обов'язком передати її нащадкам. Постає збірка, що з часом перетворюється в Музей народного мистецтва "Гуцульщина" ім.о.Йосафата Кобринського, гордість мешканців не лише Коломиї, але всього Покуття та Гуцульщини. Збірка включала етнографію, природничий відділ та історію найновішої доби. Найбільш барвним є відділ етнографії, де розміщені старі народні одяги, устаткування хати, знаряддя праці - дерев'яний плуг, ступа, знаряддя обрібки льону, мисливські прибори - рушниці, порохівниці, капкани та рибацькі сіті. Тут теж унікальний чумацький віз - мажа - що ним возили чумаки сіль з Коломийщини аж на Лівобережжя. Всі предмети, що належали до устаткування хати а то й знаряддя праці прикрашені різьбою або випалюванням на дереві. Найбільше уваги присвячували одежі, поєднуючи в її виконанні мистецтво крою, вишивання і ткання. Вишивка, основна прикраса народної сорочки, визначається формою рисунку, добором кольорів та її розміщенням головно на рукаві. Гуцульський орнамент свідчить про вроджене почуття гармонії й краси, закорінені в духовній традиції народу, залишаючи в їх межах місце на індивідуальну ініціятиву та стиль даного села чи околиці.

Bronnen

1. ↑ http://kolomyya.org/histpub/historypub68.htm -

van de grootouders tot en met de kleinkinderen