| As of 18 August 2010, you must register to edit pages on Rodovid (except Rodovid Engine). |
Степан Гаврилович Орешко † mei 2000
Van Rodovid NL
| CLAN: verzamelnaam voor 1 familie met diverse achternamen | Орешки |
| geslacht | man |
| Volledige naam bij geboorte | Степан Гаврилович Орешко |
| Ouders | |
Gebeurtenissen
mei 2000 overlijden: Чернігів, Україна
Notities
И вот сегодня, на сороковины смерти солдата, я просто обязан рассказать, каким человеком и воином был Степан Гаврилович Орешко. ...Где-то там, за синими полесскими борами да за пойменными деснянскими лугами, юность его бродила. В пиджачке домашней крашенины, в кепчонке, набок лихо заломленной, и босой до самых заморозков. Пятеро их было у отца и матери, и с обувкой было туго. Степану справят Ивану ждать, Ольге что прикупят Галя, Соня и Наталка в очереди томятся. А какие у отца Степанова колхозника-полещука заработки в довоенные тридцатые? На трудодни одни палочки. Вот потому, как на крыльях, летел Степан на действительную военную службу в свою Рабоче-Крестьянскую Красную Армию, ту, что от тайги до британских морей всех сильней...
"В составе взвода полковой разведки во главе с командиром лейтенантом Семеном Егоровичем Сорокиным , парторгом старшим сержантом Виктором Правоторовым , сержантами Иваном Лысенко , Степаном Орешко , рядовыми Павлом Брюховецким , Михаилом Пачковским был и рядовой разведчик Григорий Булатов , который в 14 часов 25 минут водрузил штурмовое знамя 30.04.1945. (Из письма брата Провоторова - Г. Булатову) "Мне кажется (да не только мне), что еще задолго до водружения Знамени Победы, если не сам Сталин, то злейший враг нашего народа Л.П. Берия дал указание подыскать человека с фамилией, которая звучала бы так же, как и его фамилия. Вот и подыскал: Берия, Кантария... В свое время Берия был справедливо выброшен в мусорный ящик истории, а вот миф о его протеже, его «земляке» хотя изрядно уже подмочен, но все еще живет и в наши дни. Видимо, еще есть где-то влиятельные друзья Берия, которые поддерживают вредный для нашего народа миф о Егорове и Кантарии. Я помню, как брат мой, Виктор, резким движением руки выключал телевизор, когда начинался треп в отношении Е. и К. Как при этом менялся он в лице, как гнев и возмущение охватывало его тогда. Много и тяжело переживал и Плеходанов - этот славный полководец, который «ПЕРВЫМ ШТУРМОМ ОВЛАДЕЛ РЕЙХСТАГОМ», как писалось в его наградном листе на присвоение ему звания «Героя Советского Союза», которое он так и не получил."
"Але повернімося до штурму Рейхстагу. Офіційно прапор над ним підняли Єгоров та Кантарія; реально підняття цього прапора, як уже було сказано, – заслуга лейтенанта Олексія Береста. Проте реально одним із тих, хто першим підніс над Рейхстагом справжній прапор Перемоги був старший сержант Віктор Правоторов (він же – Провоторов у цілому ряді документів) родом з Кубані, який жив, працював і був мобілізований у Донбасі, у Макіївці. Прапор же той був не витвором політвідділів і не зберігався до останнього у штабі, як так званий «штурмовий» стяг, що його копію тепер за законом вивішують по всій Україні, – він був продуктом імпровізації розвідників, зробленим із червоного напірника перини німецького генерала. Тому якщо хтось справді хоче вивісити копію справжнього прапора Перемоги, то мусить спершу знайти велику перину і здерти з неї напірник… Та мова не про прапор сам по собі, а про тих, хто його підняв над Рейхстагом 30 квітня 1945 року.
«І ось лейтенант Сорокін дає команду:
-По одному, короткими перебіжками, вперед!
Кидок, другий, третій... Озираюся – поруч Булатов. Решту відсік вогонь... Ось і стіна рейхстагу. Залягли, дивимося, чи немає де вільного від цегли вікна. Знаходимо вікно. Вибравши момент, ми влізли у вікно, попередньо кинувши туди по гранаті. Коридорами вийшли на сходи, забралися на другий поверх.
Гриша Булатов простягнув руку у вікно, помахав прапором, потім ми закріпили його. В цей час унизу почулися постріли, вибухи гранат, стукіт чобіт. Ми приготувалися до бою. Гранати й автомати напоготові. Але сутички не сталося. Це по наших слідах дійшли Лисенко, Брюховецький, Орешко і Пачковський. З ними лейтенант Сорокін. Він підійшов до нас, потиснув руки і зняв прапор.
- Звідси його погано видно, хлопці, - сказав він. - Треба пробиратися на дах.
Тими ж сходами стали підніматися все вище і вище, поки не дісталися до даху. Мета досягнута. Де ставити прапор? Вирішили закріпити його у скульптурній групі. Підсаджуємо Гришу Булатова, і наш наймолодший розвідник прив’язав його до шиї величезного коня. Подивилися на годинники, стрілки показували 14 годин 25 хвилин».
Але ось хто тоді піднявся на дах Рейхстагу: бійці та сержанти Іван Лисенко, Віктор Правоторов, Степан Орешко, Павло Брюховецький, Михайло Габідуллін, Михайло Пачковський, Григорій Булатов. І лейтенант Сорокін.
Вочевидь не та компанія: а де ж грузин? І чого це прапор підносять татарин Булатов (хоч і писався він «росіянином», але…) та кубанець-донбасівець Правоторов? Власне, а де ж великий російський народ, представлений хіба що лейтенантом Сорокіним? Непорядок! Й одержали ті, хто першими підніс червоний прапор над Рейхстагом по ордену… Червоного прапора. А загалом у старшого сержанта Правоторова було ще три ордени: дві Червоні зірки й орден Вітчизняної війни ІІ ступеня. І декілька медалей. Негусто? Але ж це був справжній фронтовик, який воював з квітня 1942 року…
А от, скажімо, чернігівець Степан Орешко помер у травні 2000 року, невдовзі після відзначення 45-річчя закінчення війни в Європі. Не було на його похороні ані військового оркестру, ані представників місцевої влади."
van de grootouders tot en met de kleinkinderen
