| As of 18 August 2010, you must register to edit pages on Rodovid (except Rodovid Engine). |
Тетяна Гаврилівна Гончар * 1893 † 26 december 1920
Van Rodovid NL
| CLAN: verzamelnaam voor 1 familie met diverse achternamen | Гончарі |
| geslacht | vrouw |
| Volledige naam bij geboorte | Тетяна Гаврилівна Гончар |
| Ouders | |
Gebeurtenissen
1893 geboorte: Ломівка, Катеринославська губернія, Російська імперія
geboorte van kind: ♀ Олександра Терентіївна Біличенко (Сова) [Біличенки]
1914 Huwelijk: ♂ Терентий Сидорович Беличенко [Беличенки]
3 april 1918 geboorte van kind: Ломовка, Екатеринославская губерния, УНР, ♂ Александр Терентьевич Олесь Гончар Беличенко (Гончар) [Беличенки] * 3 april 1918 † 14 juli 1995
26 december 1920 overlijden: Ломівка, Катеринославська губернія, УСРР
Notities
|
Біличенко (Гончар) Тетяна Гаврилівна – мати Олеся Терентійовича Гончара: «задумлива, зосереджена», «людина нелегкого життя», «родом полтавська», «напівгородська, натруджена».
Цю звичайнісіньку сільську білу хатину під стріхою спорудили 1892 року Гаврило і Єфросинія Гончари. Трьох дітей у ній виростили: Якова, Тетяну і Вустю. Тетяна у 15-річному віці подалася до Катеринослава, щоб самотужки заробляти на шматок хліба. У тих нових краях вона зустріла свою долю: з війни повернувся Терентій Сидорович Біліченко, й вони побралися 1914 року. Першою народилася донечка Олександра. Після других пологів, коли вже народився Сашко Біліченко, тобто Олесь Гончар, Тетяна застудилася і 26 грудня 1920 р. померла. Коли Терентій одружився вдруге, то батьки Тетяни вирішили забрати дворічного Сашка з Дніпропетровська до села Сухої.
Олександр (Олесь) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року у слободі Суха (тепер Кобеляцького р-ну) Полтавської області у сім’ї робітників Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни Гончарів; батько перед війною працював у приміському колгоспі (де й загинув від німецької авіабомби), мати — на заводі металевих виробів.
У 1921 р. померла матір Олександра, хлопець переїхав до бабусі та дідуся (батьків матері), з 1925 р. вчився у рідному селі, потім у с. Хорішках.
Тепер це частина міста, а раніше було село, потім виселок Орджонікідзе, на околиці міста, яке колись газети називали "містом чавуну й сталі". Виселок напівсільський, напівміський, розташований на лівому березі Дніпра, де з півдня через річку видніють мартени й домни Петровки, а вночі над Ломівкою палають заграви, коли виливають відходи з мартенів.
З півночі до Ломівки тулиться трубний завод імені Карла Лібкнехта, зі сходу завод імені Комінтерну. А з заходу до Ломівки підходять чорноземні неозорі лани довколишніх сіл. Звідси виходили кадри для заводів, що обступали з трьох сторін селище. Тут в районі, що ближче до чорноземів, на вулиці, яку раніше йменували Оселедівкою, жили майбутні батьки Олеся Гончара – Тетяна Гончар та Терентій Біличенко, і де хлопчик з’явився на світ.
Усталеним є твердження, що Олесь Гончар народжений в селі Суха на Полтавщині. І прізвище він носить не батькове, а те, що йому надав дядько Яків, материн брат, в якого жив хлопець після смерті мами Тетяни.
Привів Яків Гаврилович Олеся до школи й сказав вчителеві: "Запишіть Сашка Гончаря в перший клас". І відтоді й жив він з цим материним прізвищем, довгий час навіть не підозрюючи, що по батькові він Біличенко.
Олесева сестра Олександра так розповідає про той час: "Моєму братові Олесю ще не було й трьох років, як померла наша мама. Із Сухої незадовго до маминої смерті приїхала бабуся Пріська, мати нашої мами, і забрала напівсироту до себе в хату, в якій вона жила разом зі своїм сином Яковом.
З малоліцтва Олесь на налигачі пас по межах корову. Бідна дитина! Ніяк спокійно не можу про це згадувати. Я ж хоч трохи бачила маму, чула її голос, і пісню запам’ятала, яку вона співала, і ласку її пригадую… А що Олесь народився тут, в Ломівці – це я точно знаю. І мамину пісню пам’ятаю, яка ніколи не забувається…
...
Про свою маму Олесь Гончар у "Письменницьких роздумах"* писав: "На заняття в університет (Дніпропетровський) я ходив повз закіптюжені корпуси того заводу (ім. Комінтерна), де колись працювала моя мати…"
"…вона лопатою відгрібала цвяхи… Мама вмерла зовсім молодою. Тільки на фотографії ще в дитинстві я довго розглядав її. Поряд з батьком в солдатській формі, в погонах, на грудях два Георгіївські хрести… Гарна людська пара! Напівгородські, натруджені обоє, люди нелегкого життя… Мама висока, вродлива, з тонкими рисами обличчя – і боляче думати, як ця тендітна жінка мусила виконувати грубу чоловічу роботу, цілу зміну (12 годин) кидати лопатою цвяхи… Тільки й маю – що фото оце, образ рідних, незнаних, задумливих, таких красивих людей. У полтавській Сухій сердобольні сільські тітусі жаліли мене ("Тетянин синок"), співчутливо називали сиротою, але я чомусь не любив слово "сирота"!
Історія родин Біличенків та Гончарів досить складна.
Зовсім юною дівчиною Тетяна Гончар потрапила до Катеринослава (це найближче до її полтавського села індустріальне місто). Служила нянькою, потім тяжко працювала на заводі, де підірвала своє здоров’я. Невдовзі захворіла й узимку 1920 року померла. Терентій Біличенко зійшовся з її двоюрідною сестрою Єфросинією Каленик. У новій сім’ї народилися двоє синів, котрі загинули в роки війни. Дідусь та бабуся — Гаврило та Єфросинія Гончарі, не могли спокійно дивитися, як страждає їхній онук, й, узявши його до себе погостювати весною 1921 року, в Катеринослав не повернули. Значну роль у житті юного Олександра зіграв його дядько по матері — Яків Гончар (комуніст, працював головою сільради), котрий по-батьківські турбувався про племінника. Був таким уважним, що дехто з односельців вважав його прийомним батьком О. Гончара.
У Сухій майбутній письменник навчався в початковій школі. Закінчив Бреусівську семирічку й із 1931 року працював у Козельщинській районній газеті «Розгорнутим фронтом».
van de grootouders tot en met de kleinkinderen
♂ Терентий Сидорович Беличенко Huwelijk: ♀ Євфросинія Калениківна ? (Біличенко)
Huwelijk: ♀ Тетяна Гаврилівна Гончар
overlijden: december 1943, СРСР
